Ці подвійні об’єкти, масою порівнянною з Юпітером, могли виникнути з областей туманності, де щільність матеріалу була недостатньою для утворення справжніх зірок. Інша теорія припускає, що вони могли утворитися навколо зірок і бути викинутими в міжзоряний простір унаслідок різних взаємодій.
Старший науковий радник Європейського космічного агентства професор Марк МакКогрін зазначає, що наразі найкращою гіпотезою є ідея викиду. Він підкреслює, що фізика газу передбачає, що створити об’єкти з масою Юпітера самостійно неможливо, але окремі планети можуть бути викинуті із зоряних систем.
Телескоп JWST, з його видатною роздільною здатністю та інфрачервоною чутливістю, значно розширив наші знання про туманність Оріона. Ця область космосу, також відома як M42, є найближчою до Землі великою областю зореутворення. Нове зображення складається з 700 знімків, отриманих протягом тижня.
Туманність Оріона розташована приблизно в 1400 світлових роках від Землі і включає тисячі молодих зірок, оточених дисками з газу і пилу, в яких можуть формуватися планети.
Це відкриття є значущим кроком у нашому розумінні походження і розвитку об’єктів у космічному просторі та ставить цікаві завдання перед астрономами.